Особливим і вкрай небезпечним фронтом новітньої війни для українського козацтва стала битва за світогляд, де ворог діяв максимально витончено та підступно.
Одним із найяскравіших прикладів такої прихованої експансії стала діяльність сектантської організації «АллатРа», яка роками маскувалася під нейтральні культурні, екологічні та духовні платформи.
Вони діяли повзучими методами, намагаючись інтегруватися в українське патріотичне середовище та використовувати авторитетних козаків для легалізації своїх маніпулятивних наративів.
Особливо цинічно це виглядало через те, що свої заходи емісари цієї структури розгортали безпосередньо під час розв'язаної Росією війни, коли на фронті вже гинули українські воїни, а країна стікала кров'ю.
Одним із таких епізодів став культурний фестиваль, що проходив на Березанівці — історичному козацькому районі Дніпра, де жило багато наших надійних друзів та побратимів.
Ми з козаками та Колобродом вирушили туди на запрошення, щиро прагнучи підтримати козацький звичай, показати автентичні експонати, продемонструвати традиційні бойові мистецтва та поспілкуватися з однодумцями.
На той момент ніхто з нас навіть не здогадувався, що справжніми організаторами та фінансовими спонсорами цього дійства за лаштунками були саме представники «АллатРи».
Вони свідомо обрали формат традиційного народного свята на козацьких землях, щоб втертися в довіру до місцевих громад та патріотичних організацій.
Пастка зачинилася, коли до нас із Колобродом підійшли медійники цього руху зі своїми камерами та мікрофонами, пропонуючи записати інтерв'ю для їхніх інформаційних ресурсів.
Проте цей діалог миттєво викрив усю сутність маніпуляторів. Вони шукали солодких, абстрактних розмов про всесвітнє братство, духовне єднання та мир у всьому світі, намагаючись витягнути з нас потрібні їм тези про те, що "всі люди брати".
Коли ж ми з Колобродом почали говорить твердо, безкомпромісно і прямо — про реальну війну, про агресію Росії, про наших побратимів в окопах та про ворога, якого необхідно нищити заради виживання нації — їхній фальшивий інтерес миттєво згас.
Проте за лаштунками цієї історії все виявилося ще гірше й підліше, ніж здавалося спочатку.
Коли фестиваль завершився, і ми почали бачити опубліковані відеоматеріали з іншими учасниками свята, одразу виникло логічне запитання: чому у відкритому доступі немає наших двох великих інтерв'ю?
Ми звернулися до організаторів за поясненнями, і у відповідь почули відверту, цинічну брехню. Організатори почали жалюгідно викручуватися, запевняючи нас, що записи з нашими виступами нібито просто технічно "не вийшли". Ця примітивна відмовка була очевидною спробою приховати реальну жорстку ідеологічну цензуру, адже сувора правда воїнів та очевидців ніяк не вписувалася в їхні пацифістські темники.
Цій структурі була потрібна лише небезпечна ілюзія миру, що вдавала, ніби війни взагалі немає, а козаки перетворюються на декоративних персонажів, які закликають до абстрактного примирення з убивцями.
Боротьба з цією повзучою мережею в юридичному полі України виявилася надзвичайно складною дилемою. Навіть після гучних обшуків та спроб блокування її осередків правоохоронцями, крапку в офіційному статусі організації поставив Шостий апеляційний адміністративний суд Києва. Своєю постановою суд залишив скарги СБУ та Мін'юсту без задоволення, остаточно визнавши відсутність законних підстав для заборони та ліквідації руху «АллатРа» в Україні. [Джерела1, 2, 3, 4]
Цей судовий прецедент легалізації та виправдання організації став тріумфом для їхніх кураторів, які одразу розгорнули масштабну інформаційну кампанію на міжнародних майданчиках, прикриваючись статусом "офіційно визнаних патріотів".
Березанівський прецедент та подальший судовий фінал продемонстрували, наскільки глибоко і витончено подібні структури вміють обходити закони та проникати в державне й культурне поле.
Поки одні ідейні козаки, як ми з Колобродом, жорстко відсікали ці спроби маніпуляцій, інші, на жаль, заплуталися в релігійних догмах і стали обличчям цієї пропаганди.
Цей досвід назавжди закарбувався в історії нашого козацького товариства як наочне нагадування: ворог на війні приходить не лише з автоматом у руках, іноді він одягає вишиванку, виграє українські суди, організовує фестивалі на козацьких землях і говорить солодкі слова про мир, ховаючи за ними ніж та боягузливу брехню.
