Весна та літо 2014 року вписані в українську історію як час безпрецедентного патріотичного піднесення. Однак за ширмою офіційних репортажів та переможних релізів тогочасного керівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації (ОДА) залишилася інша, замовчувана правда. Це історія про те, як низову народну ініціативу спочатку використали, потім інформаційно привласнили, а згодом — через амбіції цивільних дилетантів від влади — ледь не знищили у вогні Іловайського котла.
Частина 1: Хто насправді тримав Дніпро? Замовчуваний подвиг козацьких сотень
Офіційний міф про те, що область врятували виключно „ефективні топменеджери“, розбивається об хронологію подій та медійні маніпуляції того часу. Ігор Коломойський отримав указ про призначення ще 2 березня 2014 року, але його реальне політичне закріплення у владі відбулося пізніше — під час масштабного, широко розпіареного заходу, який усі центральні та місцеві ЗМІ подавали як „останній мітинг переможців“.
Саме цей мітинг став головним інструментом приватизації подвигу. Підконтрольна медіа-машина застосувала класичну технологію: вона замістила в інформаційному просторі тижні титанічної, небезпечної та автономної праці козацьких сотень і первинної Самооборони на вулицях Дніпра одним яскравим телевізійним образом картинки єднання навколо нової ОДА. Мільйони глядачів побачили „переможців“ на трибунах, тоді як ті, хто реально тримав плацдарм під час паралічу силових структур, залишилися за кадром, замовчувані пресрелізами створеного незадовго до цього Штабу нацзахисту.
Коли після перемоги Майдану наприкінці лютого державна та правоохоронна системи були паралізовані, реальний захист регіону взяли на себе козацькі формування та первинна Самооборона. Поки чиновники ділили кабінети, будівлю Дніпропетровської обласної ради взяли під охорону бійці Самооборони, основу яких складали козацькі підрозділи, зокрема Старосамарська сотня. Саме з будівлі облради координувався перший реальний спротив.
Медійне розмивання та «брендування»
Чому назви конкретних козацьких сотень не сходили з телеекранів? Тогочасні медіа застосували технологію узагальнення:
- Парасольковий бренд: Абсолютно всі патріотичні сили, які зі зброєю чи без забезпечували лад, журналісти за замовчуванням маркували як «Самооборону Майдану». Поділ на сотні та внутрішній козацький устрій подавалися просто як революційна атрибутика, а не як самодостатній рух.
- Створення Штабу нацзахисту: Ця структура з'явилася пізніше, уже за активної участі нової адміністрації ОДА (Геннадія Корбана та Ігоря Коломойського). Створення Штабу дозволило владі перехопити інформаційну ініціативу. Відтоді у пресі фігурували лише офіційні пресрелізи Штабу нацзахисту, який фінансово та медійно підімкнув під себе готову інфраструктуру, створену руками добровольців.
Частина 2: Злам тіньових схем та реакція системи
Однією з найбільш замовчуваних сторінок того періоду є спроба патріотів навести реальний лад на вулицях і дорогах області. Протягом майже двох місяців представники козацьких формувань та майбутнього батальйону «Січеслав» здійснювали спільне патрулювання з міліцією (ДАІ та ППС), перебуваючи безпосередньо в кожній патрульній машині.
Це патрулювання мало конкретний економічний ефект — активісти перекрили корумпованим правоохоронцям можливість заробляти на тіньових схемах, хабарях та кришуванні контрабанди. Проте така автономність і принциповість патріотів категорично не влаштовувала нову команду ОДА.
Керівництво області прагнуло повної монополії на силу та фінансові потоки. Некеровані з кабінетів козаки сприймалися як загроза. Через тиск та ультиматуми (вимога негайної легалізації в жорстких рамках МВС або оголошення поза законом) патріотів усунули від прямого контролю за міліцією. Медіа ж подали це суспільству під соусом «боротьби з махновщиною» та «повернення у правове поле», приховавши повернення старих корупційних схем.
Нова адміністрація ОДА лише готувала свій офіційний „захід у кабінети“, тоді як реальний, кривавий та озброєний залом „руської весни“ відбувався безпосередньо на вулицях Дніпра руками низових патріотів. Хронологія березневих подій зафіксувала справжню ціну безпеки регіону, про яку мовчать офіційні звіти.
- 9 березня 2014 року — сепаратистські сили збирають мітинг під будівлею Оперного театру. Починається відкрита фаза агресії.
- Наступний тиждень — після чергового маршу колаборантів патріоти здійснюють жорстке затримання охорони проросійського нардепа Олега Царьова. У відповідь система намагається відбити своїх: сепаратисти залучають „титушок“-спортсменів. Лише під прямим, фізичним тиском козаків та Майдану тодішній очільник міської міліції Віталій Глуховеря змушений запроторити затриманих бойовиків до буцегарні в Кам'янському (тодішньому Дніпродзержинську).
Апогей протистояння настав у ніч, коли заарештовані сепаратисти ще сиділи, а їхні озброєні поплічники на вулицях чекали команди на штурм. У цей критичний момент силовики всередині самої ОДА фактично зрадили: бійці „Беркуту“ натягнули на себе колорадські стрічки, відкрито продемонструвавши, на чиєму вони боці.
Хто врятував місто від донецького чи луганського сценарію тієї ночі? Не кабінетні стратеги. Оборону на площі до півночі тримали об'єднані сили майданівців, козацьких сотень та „Правого сектору“, які стояли стіною проти кізяків-лампасників та сепарів. А безпосередньо за будівлею ОДА, у шпиталі, розгорнулися дві сотні добровольців із автоматами(озброєні командою Коломойського, що передувало створенню добробатів), які були готові вступити у повноцінний вогневий контакт на захист українського Дніпра. Протистояння тривало до моменту, поки на місце не прибули підрозділи внутрішніх військ (ВВ). Вони встановили живий кордон між сторонами, і ворог, усвідомивши готовність патріотів йти до кінця та втрату ефекту несподіванки, змушений був відступити.
Усі ці події відбулися внаслідок низової волі та координації. Проте згодом уся ця збройна нічна варта та переломний момент оборони були стерті з телеканалів. Замість визнання подвигу добровольців, медіа-машина ОДА розкрутила картинку фінального „мітингу переможців“, приписавши порятунок Дніпра виключно новим посадовцям».
Частина 3: Кабінетні стратеги та настільні книги пропагандистів
Коли патріотичний рух знизу трансформувався у добровольчі батальйони, ОДА приписала створення підрозділів (зокрема й батальйону МВС «Січеслав») виключно собі. За рахунок контролю над ЗМІ формувався імідж Корбана як головного військового стратега регіону. При цьому реальний рівень цього «стратега» базувався на цивільному бізнесовому досвіді та вкрай специфічній літературі.
Геннадій Корбан в інтерв'ю ЗМІ відкрито хизувався своєю настільною книгою — працею російського пропагандиста Володимира Корнілова «Донецько-Криворізька республіка: Розстріляна мрія». Будучи дилетантом у військовій справі та історії, Корбан припустився фатальної помилки у трактуванні цього тексту:
- Він повірив у паперовий міф про те, що сепаратистські утворення на Донбасі 2014 року — це така ж хаотична, слабка й суто декларативна структура, як і ДКР 1918 року, яка існувала переважно на папері.
- Він вважав, що для ліквідації цього вузла не потрібна важка армійська операція, а достатньо «швидкого поліцейського наскоку» силами добробатів із автоматами.
Поки в кабінетах ОДА вибудовували стратегії на основі пропагандистських книжок, ворог два місяці поспіль безперешкодно заливав бетон в Іловайську, будував доти, мінував підходи та перетворював місто на потужний укріпрайон під керівництвом кадрових військових РФ. Не бачити цього міг лише абсолютний невіглас.
Частина 4: Трагедія Іловайська та порятунок «Січеслава»
У серпні 2014 року дилетантство керівництва ДніпроОДА вилилося в катастрофу. Штаб Корбана, який через фінансове та матеріальне забезпечення повністю підпорядкував собі командувача Сектору «Б» генерала Руслана Хомчака, почав вимагати лобового штурму Іловайська. Мета була цинічною — отримати гучну медійну перемогу до Дня Незалежності.
Добробати МВС, які за своїм штатом були легкою піхотою для зачистки та охорони громадського порядку, кинули штурмувати залізобетонні фортифікації без підтримки танків та важкої артилерії.
Штаб Корбана намагався загнати у цю пастку і батальйон «Січеслав». Однак комбат «Січеслава» проявив командирську мужність та тверезий професіоналізм. Оцінивши реальні дані розвідки про бетонні укріплення ворога, він відмовився виконувати безглуздий, самовбивчий наказ цивільних дилетантів і відстояв підрозділ. Це рішення врятувало бійців батальйону (козаків та активістів) від неминучого знищення у котлі. Ті ж підрозділи, які «взяли під козирок» перед кабінетними керівниками, заплатили за це сотнями життів.
Частина 5: Інформаційне алібі: як вину скидали на інших
Коли Іловайськ перетворився на криваву трагедію, уся потужність підконтрольної ОДА медіа-машини була спрямована на пошук цапів-відбувайлів. Керівництво ОДА та лояльні до них журналісти миттєво зняли з себе будь-яку відповідальність, застосувавши кілька маніпулятивних ліній:
- Увесь прибуток — нам, уся вина — Києву: Якщо успішні операції подавалися як особиста заслуга «дніпровських менеджерів», то провал в Іловайську повністю списали на Генеральний штаб та військове керівництво у Києві (зокрема на Муженка та Гелетея). Факт прямого втручання Корбана в оперативне планування та тиск на Хомчака в новинах просто ігнорували.
- Таврування незгодних: Тих військових та комбатів (як керівництво «Січеслава»), які відмовлялися виконувати дилетантські штурмові накази, через пресу намагалися звинуватити у «панікерстві» чи навіть «зраді», щоб змістити фокус уваги з реальних винуватців авантюри.
Висновок: Історія 2014 року в Дніпрі — це жорстокий урок про те, як цивільний популізм, олігархічні інтереси та монополія на ЗМІ можуть викривити історичну правду. Справжній спротив починався знизу — з козацьких сотень та добровольців, які безкорисливо тримали блокпости та ламали корупційні схеми. І найбільшою трагедією стало те, що коли ці люди зіткнулися з дилетантством у владних кабінетах, ціною за помилки чиновників стало знищення цвіту українського патріотичного руху.
Аналізуючи події 2014 року, важливо бачити весь спектр тогочасної інформаційної та правової реальності. З одного боку, ЗМІ відіграли колосальну позитивну роль, безкомпромісно вигравши інформаційну війну проти кремлівської пропаганди, зламавши міф про "руську весну" та мобілізувавши суспільство на захист держави. Проте, з іншого боку, цей ресурс паралельно обслуговував небезпечні популістські авантюри. Яскравим прикладом стало медійне розкручування "нагород за голови сепаратистів". Те, що подавалося як патріотичний маркетинг, на практиці запустило цинічну та протизаконну систему тіньової торгівлі людьми. Цей процес швидко монополізувала окрема структура — так званий "Офіцерський корпус", який мімікрував під назви традиційних сотень Майдану, перетворивши трагедію полонених на інструмент заробітку та кулуарних договірняків. Головна трагедія Штабу національного захисту полягає в тому, що його первісна народна суть була викривлена: структуру штучно розкололи на догоду фінансово-політичним групам, а голоси тих чесних представників Штабу, які ще тоді попереджали про кримінальні та стратегічні наслідки таких "бізнес-схем" на крові, були свідомо проігноровані та стерті з ефірів.
Розкриття прихованих від стороннього ока подій, воно потрібне для розуміння історії відстоювання Незалежності в ті часи, коли Крим вже був під ворожим контролем і дві області переходили під його контроль.
Джерела та матеріали для подальшого дослідження:
- Звіти Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування обставин трагічних подій, що призвели до загибелі та захоплення в полон бійців добровольчих батальйонів та військовослужбовців ЗСУ біля міста Іловайськ (2014).
- Матеріали судових засідань та офіційних розслідувань Військової прокуратури України щодо Іловайської трагедії.
- Публічні інтерв'ю Г. Корбана (периоду березня-серпня 2014 року) щодо використання книги В. Корнілова «Донецько-Криворізька республіка: Розстріляна мрія» та координації дій із силовими відомствами.
- Спогади та архівні свідчення бійців первинної Самооборони Дніпропетровщини, козацьких формувань та ветеранів батальйону МВС «Січеслав».
- Моніторинг регіональних та центральних ЗМІ України за лютий-серпень 2014 року в розрізі висвітлення діяльності Штабу національного захисту Дніпропетровської області.
