НАЦІОНАЛІСТИЧНІ ГРУПИ ІКЛАНИ ЗРАДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ?

Volodymyr Seleznyov

4 Марта

Помилка Оноре де Яроша

Брутальний розгін поліцією наметового містечка під Верховною Радою України 03 березня 2018 року зайвий раз підтвердив антинародну сутність чинної олігархічної влади. Але дивує інше. Людей по звірячому побили тільки за те, що вони вимагали зняти недоторканість з народних депутатів та

якнайшвидше прийняти закон про антикорупційний суд, проте з боку провідників націоналістичних організацій ані пари з вуст. Лише коротенька спільна заява від «Свободи», Нацкорпусу, ПС, КУН та С14 і то, як видається, скоріше для «відмазки». І це на тлі цинічних реляцій міністра та його численних шавок.

Вся ця ситуація вкотре унаочнює, що в Україні існує не лише проблема із владою, а й з націоналістичним рухом.

Проблема українських націоналістів полягає в тому, що вони переймаються лише національно-визвольною боротьбою, і їх не цікавлять болючі соціальні та суспільно важливі питання. Ні «Свободи», ні Правого сектора, ні інших не було чутно, аж поки в Польщі не прийняли так званий «антибандерівський закон». Тут і Тягнибок, і Ярош одразу зробили гучні заяви.

Та їх не цікавить рівень корупції в країні, їх не цікавлять продажні суди, їх не цікавить незаконне видобування бурштину на Волині або хижацьке вирубування лісів на Закарпатті, їх не цікавлять мізерні пенсії і позамежні комунальні тарифи, їх не цікавлять вояжі на Мальдиви та Сейшели посеред війни і т. п. І в цьому полягає їхня помилка. Тому народ, той, що пересічний, їх не підтримує. Тому на виборах вони задовольняються своїми стабільними 2-3 відсотками, які дозволяють щось сказати, але не надають можливості щось зробити. Тому вони демонстративно показують свою лояльність до чинної, начебто патріотичної, влади, і принципово не беруть участі у протестних акціях.

Навіть більше. Дмитро Ярош, наприклад, «ручкається» з мером Дніпра Філатовим, із задоволенням їсть з ним пельмені, що той власноруч приготував, і хіба що не цілується з ним у губи. А йдеться, між іншим, про відвертого українофоба Бориса Філатова, який ненавидить усе українське, включно з мовою, і не лише не приховує цього, а навіть хизується. Це той Філатов, що встановив у місті умови для розвитку малого бізнесу, ще гірші ніж за часів «овоча», незаконно зносить кіоски приватних підприємців, роздаючи земельні ділянки «своїм людям». Це той Філатов, що планомірно, із знанням справи дерибанить міський бюджет, зокрема на ремонті Нового мосту. Можливо пан Дмитро всього цього не знає, бо це таємниця полішинеля, та то його справи.

На президентських виборах 2014 року я віддав свій голос Дмитрові Ярошу, та вже на наступних виборах за нього голосувати не буду. Не тому, що він націоналіст, а тому, що він недостатньо націоналіст. Бо справжній націоналіст не той, хто час від часу вигукує національні гасла та лозунги, а той хто переймається не лише «високими матеріями», а й живе щоденними, болючими, нехай і «дрібними» проблемами того народу, заради якого він і хоче побудувати справді незалежну, самодостатню і, що не менш важливо, багату й успішну Україну.